OLANS GROUP » СУДОВА ПРАКТИКА ЩОДО ВІДШКОДУВАННЯ ПО NDA. ПРИЧИНИ ЙОГО НЕЕФЕКТИВНОСТІ. 1


Підготовлено працівниками

ТОВ «Оланс Груп»

СУДОВА ПРАКТИКА ЩОДО ВІДШКОДУВАННЯ ПО NDAПРИЧИНИ ЙОГО НЕЕФЕКТИВНОСТІ.

Оланс Груп в своїй діяльності доволі часто використовує договори NDA (про нерозголошення комерційної таємниці) як з клієнтами, так і партнерами, користується сама і розробляє замовникам. Ми також неодноразово розповідали на різноманітних заходах про важливість цього документу в трудових та партнерських відносинах, але майже завжди чули скептичні відгуки та сумніви щодо його дієвості. У зв’язку з цим вирішили дослідити судову практику і на основі реальних прикладів розповісти при яких умовах договір NDA буде діяти, а також як притягнути «базіку» до відповідальності і що для цього потрібно.

Для кращого аналізу та розуміння потрібно чітко розуміти, що NDA захищає комерційну таємницю від недобросовісної конкуренції, зокрема, внаслідок розголошення інформації з обмеженим доступом.

Судова практика: порушення працівниками зобов’язання про конфіденційність

У справі №1355/12 ПП «Н-ВФ «Лад» звернувся до Соснівського районного суду м. Черкас з позовом до фізичної особи про відшкодування збитків, завданих розголошенням відомостей, що складають комерційну таємницю. З тексту рішення випливає, що відповідач працював в ПП «ЛАД» на посаді інженера-системотехніка. Під час роботи мав доступ до технічної документації по технології виробничого процесу нанесення вакуумного покриття нітриду титану на підкладку листової нержавіючої сталі. Будучи співробітником, підписав договір про нерозголошення комерційної таємниці, до якої роботодавець відніс документацію з технології вказаного процесу. Після звільнення, відповідач створив конкуруюче підприємство ТОВ «НПФ «Покров», одним з основних видів діяльності якого також є нанесення вакуумного покриття нітриду титану на підкладку листової нержавіючої сталі. Суд дійшов висновку що способом захисту прав на комерційну таємницю – є подання позову про відшкодування збитків завданих розголошенням відомостей, що складають комерційну таємницю. В якості розрахунку збитків суд прийняв суму отриманого товариством «Покров» прибутку у розмірі 26 620 грн. Визначивши, що відповідач порушив письмове зобов’язання «Про нерозголошення комерційної таємниці» Суд вирішив позов задовольнити, а також стягнув на користь приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Лад» збитки, завдані розголошенням відомостей, що складають комерційну таємницю в розмірі 26 620 грн.

Проте, 19 березня 2014 рішення суду першої інстанції скасовано Ухвалою Вищого господарського суду України. Касаційний суд, зокрема, зазначив, «задовольняючи позовні вимоги та стягуючи збитки, завдані розголошенням відомостей, що складають комерційну таємницю, в розмірі 26 620,00 грн., керуючись при цьому положеннями ст. 22 ЦК України, суди не обґрунтували застосування вказаної норми до правовідносин, що виникли між сторонами та не визначились з нормою закону, яка визначає таку відповідальність. Крім того, суди не визначили, якими доказами підтверджується наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача та заподіянням збитків позивачу саме у розмірі доходу, отриманого новоствореним підприємством відповідача, яке проводить власну комерційну діяльність».



Не вдалося відшкодувати майнові збитки й в іншому аналогічному випадку. Суть справи № 6-14136СВ13 полягала в тому, що ТОВ «АЙЛІС» (далі – Товариство) звернулося до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом до двох фізичних осіб-підприємців, які були працівниками даного Товариства, про стягнення завданих майнових збитків у вигляді упущеної вигоди від витоку, розголошення і незаконного використання комерційної таємниці та дій з недобросовісної конкуренції.

На підставі трьохстороннього договору між позивачем та відповідачами було укладено Угоду про нерозголошення комерційної таємниці, відповідно до якої користувачі комерційної інформації, в тому числі працівники, про яких йде мова, зобов’язалися не розголошувати інформацію: про місце, дату та вартість виготовлення спідньої (нижньої) білизни конкретної торгівельної марки, інформацію про підрядні організації, що займаються виготовленням спідньої (нижньої) білизни цієї торгівельної марки та інформацію про існуючі цивільно-правові відносини цих підрядних організацій, посередників та кінцевих споживачів продукції, товарів та послуг, а також іншу інформацію комерційного характеру.

Посилаючись на те, що відповідачі вступили у протиправну змову про наміри та дії щодо державної реєстрації власної торгової марки та Інтернет сайту, а також спільну організацію власного виробництва без відповідної державної реєстрації на основі бази ТОВ «АЙЛІС» з протиправним отриманням, розголошенням комерційної таємниці та конфіденційної інформації та використанням у своїй діяльності заходів та методів недобросовісної конкуренції, що призвело до зниження продажу товару, позивач просив суд стягнути з в солідарному порядку з відповідачів на свою користь майнові збитки у вигляді упущеної вигоди від витоку, розголошення і незаконного використання комерційної таємниці та дій з недобросовісної конкуренції у розмірі 668 386,00 гривень 25 копійок. Рішенням районного суду позов було задоволено.

 Проте, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд Харківської області вірно виходив з того, що позивачем не надано доказів зниження обсягу продажу товару та настання прямих майнових збитків внаслідок дій відповідачів. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність посилання позивача на Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції», як на підставу відповідальності відповідачів, оскільки даний Закон застосовується до відносин, у яких беруть участь суб’єкти господарювання, яким один з відповідачів не є, а вимоги до іншого відповідача, як суб’єкта підприємницької діяльності, повинні розглядатися в суді господарської юрисдикції.

Проте, як і в попередньому випадку, справа дійшла до вищої судової інстанції – касаційну скаргу Товариства на рішення апеляційного суду року суд відхилив.



У задоволені позовних вимог фізичної особи-підприємця до іншої фізичної особи-підприємця про стягнення збитків завданих розголошенням відомостей, що становлять комерційну таємницю в розмірі 136 930,00 грн. відмовив і Господарський суд Волинської області у справі № 903/1027/16. На думку суду, не доведеним є той факт, що відповідач був ознайомлений з положенням позивача «Про комерційну таємницю та правила її зберігання», а також позивачем не доведено факту (не надано суду належних та допустимих доказів) саме розголошення відповідачем відомостей, що становлять комерційну таємницю, зокрема щодо бази даних і кому саме.



Натомість, позитивним результатом для позивача закінчилась справа № 37/402-07 в рішенні від 05.03.2008 Господарського суду Харківської області. Товариство з обмеженою відповідальністю «Охрана-Сервіс» звернулося до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона. Надійність. Безпека.» про стягнення з відповідача на користь позивача 77 097,00 грн. неотриманих доходів та 80 000,00 грн. моральної шкоди. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач, зокрема, колишній працівник Мироненко М.М. (займав посаду заступника директора позивача, після звільнення став директором відповідача), маючи інформацію з обмеженим доступом про контрагентів позивача та умови співпраці між ними, використав її для налагодження договірних стосунків з трьома іншими підприємствами: «Сервісводстрой», ПФ «Медекспресс», ВАТ «Харківський завод «Оргтехніка» та схилив вказані підприємства до розірвання договірних відносин із позивачем, що призвело до недоотримання позивачем доходів та завдало шкоду діловій репутації позивача.

Міроненко М.М. мав доступ до відомостей, що становлять комерційну таємницю, в силу свого службового положення, разом з тим підприємство відповідача такого доступу не мало та не могло використовувати інформацію про контрагентів позивача та про умови їх співробітництва. Вказане свідчить про неправомірне використання відповідачем комерційної таємниці позивача під час планування та здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи (позивача).

Суд прийшов до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача суми неотриманих доходів у розмірі 77 097,00 грн., яка підтверджується наданим позивачем розрахунком, підлягає задоволенню, оскільки позивач міг б реально одержати цю суму за звичайних обставин, якби її право не було порушене відповідачем. Разом з тим, суд відмовив у задоволенні позову в частині компенсації моральної шкоди. Позивачем під час розгляду справи не наведено, яким чином принижено його ділову репутацію, якими самими діями відповідача, та не надано доказів на підтвердження цих обставин.


У випадках вище ми розглядали ситуації, коли позивач просив відшкодувати збитки, завдані розголошенням комерційної таємниці або повернути упущену вигоду. Так, ці обставини складно довести, що вони дійсно мали місце. Проте, сторона, що позивається, може також вимагати стягнення з винної сторони штрафу за розголошення інформації, який, до речі, є мірою відповідальності за договором NDA і ви ж самі можете його прописати. Прикладом такої ситуації є судове рішення від 21.02.2017 в справі № 760/9029/16-ц Апеляційний суд м. Києва.

ТОВ «ГУД ПАРТНЕРС» звернулося до суду з позовом до колишнього працівника, в якому, просило стягнути з останнього на свою користь штраф розмірі 50 000 грн. та витрати на правову допомогу розмірі 20 300 грн. Будь-яких інших доказів, окрім двох листів, отриманих від третіх осіб, в яких відповідач наче б то звернувся з пропозицією подальшої співпраці та замовлення у нього як постачальника товарів, аналогічних товарам позивача та за меншою ціною аніж ціна позивача, про розповсюдження такої інформації позивач не надав.

Суд з’ясував, що листи не містили інформації, яку нібито стороннім особам повідомив відповідач та яка є конфіденційною. У зазначених листах також не зазначено про яку собівартість товарів і послуг повідомив відповідач, який розмір цін та який рівень прибутку має позивач. Відтак, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем факту розголошення відповідачем конфіденційної інформації та передання відповідачу такої інформації позивачем. Окрім того, доказів про перерахування коштів у розмірі 20 300 грн. за надання правової допомоги позивач також не мав. Апеляційний суд м. Києва Рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року вирішив залишити без змін.

Співставивши всі судові випадки можна скласти список причин чому все-таки подібна практика не завершується позитивним результатом для володільців комерційної таємниці.

 

Отже, на ефективність захисту комерційної таємниці впливає:

 

Документальне оформлення. Факт укладення договору про нерозголошення не є достатнім для захисту комерційної таємниці. Необхідно врегулювати пов’язані з захистом такої інформації питання на рівні Статуту, локальних актах (положенні про комерційну інформацію), встановити спеціальний режим для роботи з вказаною інформацію, здійснювати облік (реєстрацію) доступу до вказаної інформації, позначати носії конфіденційної інформації, тощо. Умови про використання та захист комерційної таємниці бажано регулювати в договірному порядку не лише з працівниками, а й учасниками та контрагентами.

Загальність. Мається на увазі, що доволі часто на підприємствах підписуються типові NDA із загальними положеннями, без деталізації і виокремлення конкретного списку інформації, що має статус з обмеженим доступом. Характер і види діяльності у всіх різні, тому до розробки такого договору слід підходити індивідуально і найбільше уваги приділяти таким розділам як перелік такої інформації, порядок доступу до неї та відповідальність. Також потрібно обов’язково прописувати, яким чином надається доступ до інформації.

Спосіб передання інформації. Не завжди можна скласти вичерпний перелік інформації, що визначена як комерційна таємниця. У таких випадках конфіденційність інформації можна пов’язати зі способами її передачі. Тобто, в договорі може бути прямо вказано, що на час співпраці сторони ведуть всю ділову переписку через певні поштові скриньки, створені для цієї мети. Вся інформація, відправлена ​​з такою пошти, є конфіденційною. В договорі, наприклад, це можна відобразити наступним формулюванням: «Вся інформація, передана способами, зазначеними в пункті Х договору, є конфіденційною». Як варіант, сторона, яка є власником конфіденційної інформації може надати іншій доступ до свого хмарного сховища. Це дасть змогу контролювати хто і коли мав доступ до такої інформації, адже в такому випадку потрібна буде авторизація.

Недоведення до працівників змісту локальних актів. Роботодавці, затверджуючи ті чи інші локальні акти (положення, інструкції, правила тощо) не завжди інформують працівників. Це є великою помилкою, окрім того, краще це робити під особистий підпис кожного учасника трудового колективу.

Відповідальність – один з найважливіших розділів договору про нерозголошення. Саме від змісту та норм цієї частини договору залежить ефективність захисту інформації з обмеженим доступом. Вказуючи суму штрафу як міру відповідальності, можна розмежувати відповідальність за невиконання умов або вчинення дій, які призвели до розголошення інформації, і які не привели до наслідків у вигляді розголошення, але мали місце.

Окремої уваги заслуговує пред’явлення вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, неодержаних доходів (упущеної вигоди). Так, на практиці є випадки, коли це цілком реально, але процес завершується не на користь позивача. Такі вимоги покладають на постраждалу сторону обов’язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання правопорушником своїх обов’язків. Як правило, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов’язання за договором або прибуток конкуруючої сторони за конкретний період. Ще складніше встановити причинно-наслідковий зв’язок між неправомірними діями такої особи та негативними наслідками для підприємства.

Висновки:

Отже, спори що стосуються комерційної інформації найчастіше виникають з підстав використання (розголошення) комерційної інформації працівником, а також відшкодування збитків спричинених порушенням умов про нерозголошення комерційної інформації. Як бачимо з судових рішень, притягнути до відповідальності за розголошення комерційної таємниці можна, проте довести факт розголошення комерційної інформації конкретним працівником доволі складно. Для того, щоб звинуватити працівника в розголошуванні інформації, роботодавцеві слід зібрати якомога більше доказів його протиправної поведінки.

 

Задати питання/Замовити послугу

Обратная связь

 

КОНТАКТИ
КОНТАКТИ
вул. Обсерваторна, 21 А, 2 пов.,м. Київ, Україна, 04053

+38 (096) 460 92 98,
+38 (063) 518 17 52.

Зворотній зв’язок

Обратная связь